Про нерівну оплату за однакову працю

Фахівці Управління наголошують на недопустимості нерівності в оплаті праці за однакову працю.

Від такої форми дискримінації найбільше страждають жінки. Вони мають рівні з чоловіками права на працю та на винагороду за неї. Водночас, за даними Держстату, середньомісячна заробітна плата в жінок у різних сферах економічної діяльності є на 22 % меншою, ніж у чоловіків. Частково ця різниця пов’язана з відмінностями у видах робіт, які вони виконують, але до 10 % різниці в оплаті залежать від статі.

Відповідно до статті 2 Конвенції МОП про рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності № 100 кожна держава-учасниця забезпечує застосування щодо всіх працівників принципу рівної винагороди для чоловіків і жінок за працю рівної цінності.

Рівна оплата за рівноцінну працю передбачає, що:

• жінки та чоловіки однакової кваліфікації, які виконують таку саму або схожу роботу в еквівалентних умовах, отримують однакову плату;
• жінки та чоловіки, які виконують роботу, що є різною за змістом, але за об’єктивними критеріями (кваліфікацією, обсягом зусиль, відповідальністю, умовами праці) є рівноцінною, отримують однакову плату.

Наприклад:

«На початок 2019 року у сфері економічної діяльності «складське господарство та допоміжна діяльність у сфері транспорту» (галузь, у якій переважають чоловіки) середня заробітна плата чоловіків становила 12 191 грн, жінок – 9 983 гривні.

У сфері охорони здоров’я (галузь, де переважають жінки) середня заробітна плата жінок становила 7 276 грн, чоловіків – 8 169 гривень.

Ці сфери є різними, але, якщо оцінювати їх за об’єктивними критеріями, то робота у сфері охорони здоров’я ціниться вище, проте оплачується гірше.